Історія Дернівського навчально-виховного комплексу "загальноосвітня школа І ступеня - дитячий садок"

Школа почала будуватися земством у 1908 році, а закінчилась у 1912 році. Це одноповерхова будівля з трьома класними кімнатами, коридором та кімнатою для вчителя.

Учні вивчали письмо, читання, вчились рахувати. Велику увагу звертали на вивчення Єванглії, різних молитов. Вчили старослов’янську мову. Писали на дерев’яних дошках рифликами (подібними до олівців). Був і папір, але дорого коштував, тому купували його заможні родини. Першу вчительку звали Марина Петрівна (прізвище не пам’ятають). Жила вона в шкільній квартирі.

Зі спогадів Доценко Клавдії Іванівни:

« Я пішла в школу у 1919 році. В ній було чотири сполучені класи в яких навчалося до 50 учнів.В першому класі були діти віком від 7 до 12 років. В першому півріччі уроки починались з молитви для всіх класів «Царю небесний». Всі діти сходилися один клас, де була велика дерев’яна ікона. Дітей навчали писати, читати, рахувати. З першого класу діти ходили в церковний хор, де вчилися співати церковні пісні, молитви.

Писали на паперових обгортках. Ручки були дерев’яні з металевим пером. В основному навчали дітей усно. Використовували також дошку і крейду.

Урок тривав 45 хвилин, перерва 10 хвилин. Оцінювали знання «дуже погано», «погано», «добре», «відмінно». Підручників було мало тому читали по черзі. Вчителів було троє: Олександр Семенович Бойко, Ганна Павлівна, Валентина Сергіївна (прізвище не встановлено)».

До 1924 року вчителів утримували Селяни, а також допомагали і школі. А з 1924 року була встановлена заробітна плата вчителям. В ці роки школа була осередком культурного і громадського життя в селі, працював хор, драматичний гурток, проходили збори села.

Зі спогадів Костенко Марії Семенівни:

«До школи я пішла в 1926 році. В першому класі було 23 учні , а в третьому – 26. Вчителем був Захарій Петрович Драник. Він вміло керував навчанням двох класів, дисципліна була ідеальна. Коли вивчали букву, то вона писалась на дошці і не витиралась кілька днів, поки діти її не запам’ятають. Наш вчитель не тільки вчив писати, читати, й рахувати він добре малював, грав на бандурі, співав. До свят готувався завжди дуже ретельно. Запам’яталось свято до дня народження Т.Г.Шевченка. Сам вчитель прочитав напам’ять «Наймичку».

Важливу роль у справі поліпшення роботи школи мала Постанова уряду від 5 вересня 1931 року «Про початкову і середню освіту». Тепер встановлено три типи шкіл: чотирикласна, семикласна, десятикласна.

В цей час кількість дітей у класах стала більшою. Навчались у дві зміни. Жили дуже бідно, але діти відвідували школу. В рік голодовки в першому класі було 42 учні. Вчителів було двоє: Матяш Мусій Семенович та Лобода Ганна Яківна.

Ось спогади Кухаренко Одарки Макарівни:

«Рік був тяжкий, голодний, але в школу ходили. В учнів були книжки, зошити. Писали металевим пером. Велику увагу вчителі звертали на каліграфію. Уроки вели українською мовою, але були і уроки російської. В цей час діти і підробляли за харчі. Я з сестрою пасла корів. Вона до обід, а я в школі. Потім після школи я, а вона вчилася у другу зміну. В сім’ї було четверо дітей і всі ходили в школу».

Якою школа була перед війною в 1936 – 1937 роках згадує Лазебна Галина Прокопівна, яка закінчила середню школу із золотою медаллю, вчительський та педінститут, викладала математику 26 років.

«В перший клас я пішла 1935 року. У нас були великі класи, тому вчилися у дві зміни. Учні мали книжки і зошити. В 1936- 1937 роках у школі готувались для всіх дітей безкоштовні сніданки. У 1939-1940 роках при школі влітку працював табір відпочинку, були не тільки наші учні , а й учні з Баришівки. Вчителями на той час були: Сорока Оксана Лук’янівна, Тоцька Агафія Павлівна, Матяш Мусій Степанович (завуч), Лобода Ганна Яківна, Старун Андрій Іванович».

Під час війни школа не працювала. Тут був німецький штаб, потім госпіталь. Одразу після визволення села у вересні 1943 року школа запрацювала. Перший клас був великий, тут були діти різного віку, які не навчались в роки війни. Інші класи теж були різновікові. Навчались у дві зміни, було дуже мало зошитів і підручників.

Ось спогади Падієнко Олександра Яковича, який пішов у другий клас в 1943 року.

Писали на клаптиках паперу, чорнило теж робили самі з фіолетових таблеток. В школі не було ніякого унаочнення, тільки класна дошка, крейда та географічна карта. Вчителями на той час були: Ліда Павлівна Ковтун, Олександра Павлівна (прізвище не встановлено), яка з двома дітьми проживала в шкільній квартирі. В четвертому класі здавали екзамени з математики та української мови.

Коли закінчилась війна то з фронту прийшов Матяш Мусій Семенович, який став завідувачем школи і працював довгий час, аж до виходу на пенсію.

В 1945- 1946 роках і надалі дітей у класах поменшало і класи з’єднували у комплекти 1й-3й, 2й-4й .

Після 1950 року вчителі вже майже не змінювались. Це були: Яценко Наталія Макарівна, Матяш Мусій Семенович, Наливайко Олександра Пантелеймонівна. Пізніше в школі довгий час працювали Головко Ольга Тихонівна, Шамшур Тамара Іванівна, Шовть Ніна Лаврентіївна, Богаєвський Вадим Степанович, Гудзь Валентина Григорівна, Трохімець Ольга Андріївна, Дем’яненко Наталія Леонідівна, Третяк Олена Михайлівна, Кальченко Тетяна Павлівна.

. З книги обліку учнів, що велася з 1944 року і по сьогоднішній день видно, що школу закінчило більше ніж 500 учнів.

Багато земляків проживали на території села та навчалися у нашій школі. Серед цих учнів є люди, які прославили наше село, що є його гордістю.

Це: Костенко Василя Семеновича (нажаль вже покійного). Який народився 26 квітня 1912 року у селі Дернівка та навчався у нашій школі.

Він був першим секретарем ЦК ЛКСМ України, депутатом Верховної Ради СРСР 2-го та 3-го скликання. Першим Секретарем Львівського міського комітету Компартії України. Згодом заступник Голови Держкомпреси Української РСР. Василь Семенович подарував свою приватну колекцію експонатів музею Тараса Григоровича Шевченка у Баришівці. Тепер його унікальна шевченкіана становить основу експозиції музею. Помер Василь Семенович у 2001 році.

Богаєвський Валентин Вадимович – автор дитячої книги про Дернівку «Солов’ї в калині». За багаторічну творчу працю письменника відзначено Грамотами Київської спілки журналістів України, нагороджений Почесним дипломом видавництва «Веселка» і медаллю «Подвижник дитячої книжки в Україні».

Ткаченко Сергій Іванович – співробітник Секретаріату ООН у Нью-Йорку, автор поетичної збірки «Ужинок осіннього поля».

Вовк Леонід Олександрович – Віце президент фонду «Правозахист».

Шовть Ніна Лаврентіївна, яка свій трудовий шлях (41 роки) розпочала вчителем, а потім директором (39 років) Дернівської школи.

17 вересня 2010 року початкову школу реорганізовано в Дернівський навчально-виховний комплекс «загальноосвітня школа І ступеня – дитячий садок». Директором закладу стала Зінченко Світлана Анатоліївна . Заклад має два підрозділи : дошкільний та шкільний (І ступеня).

З 2015 року заклад був переіменований на Дошкільний навчальний заклад (ясла садок) "Лісова казка"

Перші фотографії учнів

Коментарi